Філософія релігії в Україні

Капранов Сергій Віталійович

к. філос. н., ст. науковий співробітник Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ, м. Київ

 Філософія релігії Нісіди Кітаро і сучасність

Виступ на Третьому Круглому столі із філософії релігії 24 квітня 2012 р.   

Я не вважаю себе досконалим знавцем філософії Нісіди Кітаро, який залишив величезну спадщину. Мета моєї доповіді – не дати глибокий критичний аналіз його релігійної філософії, а швидше – привернути увагу до цього цікавого мислителя і ввести його ідеї в науковий обіг, у коло нашого обговорення.

Я хочу розпочати з одного місця в щоденнику Мірчі Еліаде, де він згадує про свою подорож до Японії, і дискусію, що виникла в нього з японським колегою під час Всесвітнього конгресу істориків релігії в Токіо (1953 р.). У цій дискусії, як не дивно, Еліаде довелось захищати буддійську філософію від вестернізованого японця, що казав, ніби буддійська філософія нецікава, бо це, мовляв, “передісторія систематичної думки”. Свої аргументи на користь актуальності буддійської філософії Еліаде закінчив словами: “Чекаю, що філософ-буддист нам представить тотальну візію реальності”. Очевидно, Еліаде не знав, що на той час в Японії уже був такий філософ-буддист. Його звали Нісіда Кітаро (1870 – 1945). Це один з найвизначніших японських філософів ХХ ст., засновник найпотужнішої з японських філософських шкіл ХХ ст., відомих у світі, – школи Кіото. Його ще за життя почали перекладати і видавати на Заході. Нині його праці перекладені всіма основними європейськими мовами, а також китайською та корейською. Дослідженню творчості Нісіди Кітаро присвячено багато праць вчених різних країн. У пострадянському просторі, проте, він майже невідомий. У Росії, щоправда, є поодинокі дослідження його філософії: праці Ю. Б. Козловського 1970-тих рр., дисертація І. В. Безрукова, захищена 2010 р. В Україні, наскільки мені відомо, цією темою ніхто не займався. Перекладів Нісіди російською чи українською мовами також немає.

На перший погляд, Нісіда Кітаро може також здатися цілковито вестернізованим філософом. Дійсно, він користується західними філософськими термінами, у західний спосіб викладає свої думки та будує аргументацію, багато посилається на західних філософів від Аристотеля до Гуссерля, цитує їх, а згадки про буддизм у нього доволі рідкісні; до того ж вони з’являються переважно в пізніх творах. Дійсно, Нісіда – філософ у західному академічному сенсі слова. Він отримав відповідну освіту – його вчителями були німецькі професори Людвіґ Буссе та Рафаель фон Кебер; він викладав західну філософію в Токійському університеті, згодом – у Кіото, листувався з Гуссерлем. З іншого боку, він серйозно практикував дзен-буддизм під керівництвом відомих майстрів, як-от Імакіта Косен, Коґаку, Сецумон Ґенсьо. Практика його була плідною, оскільки він пережив стан кенсьо. Усім відоме поняття саторі – стан, якого досягають дзен-буддисти, який у нас називають просвітленням. Кенсьо – це стан, подібний до саторі. Деякі дослідники творчості Нісіди Кітаро взагалі розглядають його філософію як дзен-буддійський досвід, описаний і проаналізований західними засобами, або артикульований за допомогою західного понятійного апарату. Вихідним пунктом філософії Нісіди (йдеться про першу його значну працю – “Дослідження блага”, що вийшлв в 1911 р.) є поняття чистого досвіду. З одного боку, воно розробляється у нього на основі праць західних філософів, а з іншого – можна сказати, що це певним чином артикуляція чи осмислення його власного дзен-буддійського досвіду (хоча у своїх працях він ніколи не посилається на цей досвід). Поняття чистого досвіду в Нісіди – це той досвід, що взагалі передує виникненню поділу на суб’єкт і об’єкт. Ось коли, припустимо, людина бачить перед собою щось зелене, і вона усвідомлює, що бачить зелений колір – це вже не є чистий досвід. Коли ж вона ще не усвідомила, що це колір, і що він зелений, і що вона бачить його – то ось це і є чистий досвід. Це поняття чистого досвіду у філософії Нісіди є фундаментальним поняттям: не індивід створює цей досвід, чи, краще сказати, не індивід переживає цей досвід, а цей досвід породжує індивіда. Тобто індивід виникає тоді, коли вже існує суб’єкт і об’єкт.

Слід зазначити, що філософія Нісіди Кітаро зовсім не обмежується філософією релігії. В нього є праці, котрі стосуються і філософії науки, і філософії культури, і фундаментальних філософських понять, – він не є філософом релігії насамперед, хоча деякі дослідники (наприклад, Девід Ділворт) вважають його саме філософом релігії. До філософії релігії Нісіда Кітаро звертається, починаючи з ранніх публікацій (статей, що були підсумовані в «Дослідженні блага»). Так чи інакше він звертався до цієї теми до самого кінця свого життя. Підсумком всієї його праці в цій галузі є книга «Логіка місця (басьо) та релігійний світогляд» (1945 р.). Важливою також є його стаття 1944 р. «До філософії релігії як концепту передвстановленої гармонії».

З поняття чистого досвіду випливає те, що Нісіда називає «абсолютно суперечливою самототожністю». З одного боку, існує поділ на суб’єкт та об’єкт, з іншого, у найбільш фундаментальному досвіді цього поділу немає. І ось, виходячи з цього, Нісіда розробляє логіку абсолютно суперечливої самототожності, яку він застосовує до індивіда, світу, Бога та інших понять. Наприклад, з погляду Нісіди, кожен індивід є активною істотою, що усвідомлює себе (активно-самосвідомим Я). У кожному акті свідомої активності кожна людина стає самовираженням світу через себе. Тож світ самовиражається, самовизначається через кожен свідомий акт свідомої людини. У цей момент людина є центром світу. Тут Нісіда посилається на відому думку Миколи Кузанського, що Бог є сфера, центр якої скрізь, а окружність – ніде. Ось таким чином виявляється абсолютно суперечлива самототожність світу та людини. З цієї ж точки зору він аналізує і Бога. Треба зазначити, що Нісіда, хоч і був буддистом, цікавився християнством, багато читав Біблію, до того ж його друга дружина була християнкою; хоч сам він не виявляв бажання навернутися в християнство, проте нерідко спирався в своїх працях на думки християнських містиків – Екгарта, Беме, а також Достоєвського. Тож християнське розуміння Бога йому було знайоме. Бог, за Нісідою, неодмінно присутній у релігії: «якщо немає поняття Бога, то немає й релігії». Поняття Бога є фундаментальним для будь-якої релігії. Тож Будда для Нісіди також, у певному сенсі, Бог. Його (Нісіди) поняття Бога не є суто авраамічним, і тим більше, суто християнським. І водночас це не Бог філософів. Бог не може бути, за Нісідою, ані чисто іманентним, ані чисто трансцендентним. То ж ані погляд на Бога як на чисту трансценденцію, ані пантеїзм не є правильним баченням, тому що жоден із цих моментів не може охопити, не включає в себе такий важливий момент, як абсолютне самозаперечення Бога. Взагалі абсолютне самозаперечення – неодмінна якість (атрибут) будь-чого, бо ж у світі все існує як абсолютна суперечлива самототожність. Відповідно в абсолютній любові Бога до свого творіння як раз і проявляється Його самозаперечення. З іншого боку, Нісіда доходить до думки, що правильне розуміння Бога повинне включати в поняття Бога також і Сатану, оскільки Сатана є запереченням Бога. Бог має містити в собі абсолютне самозаперечення. Я розумію, що з християнської точки зору це дуже єретична думка, та для буддиста вона, мабуть, більш прийнятна. В засаді все це має багато паралелей у буддизмі. Наприклад, Діамантова сутра та її логіка: чому Будда говорить про порошинки землі – бо немає ніяких порошинок землі; саме тому Будда і говорить про ці порошинки, бо вони не є порошинками; або Сутра Серця з її формулою “порожнеча – це і є форма, а форма і є порожнеча”. Власне, у своїй останній роботі Нісіда якраз і наводить цитати з буддійських сутр, висловлювання деяких дзенських мислителів та вчителів школи Чистої Землі (до якої належала його мати). Абсолют взагалі, за Нісідою, існує через абсолютне самозаперечення у множинності індивідів. Одне з основних понять філософії Нісіди – це місце, або басьо (слово “басьо” японською означає “місце”). Думка Нісіди така: місце є фундаментальнішим, ніж будь-яке суще, яке в цьому місці знаходиться, бо для того, щоби бути, треба бути десь. І відповідно місце, яке саме по собі не є жодним сущим, первинне по відношенню до того, що є в цьому місці. Можна сказати, що те, що є в якомусь місці, є самовизначенням цього місця. І далі Нісіда говорить про те, що місце буття чогось – обмежена відкритість, яка сама по собі теж знаходиться у певному місці. І ось це абсолютне місце є абсолютною порожнечею, абсолютним Ніщо, абсолютною відкритістю. Для того, щоб взагалі існувало щось, потрібно ніщо. Ніщо дає можливість існувати всьому. Тож Ніщо для Нісіди поняття позитивне. Нісіда розрізняє абсолютне Ніщо і відносне Ніщо. Відносне Ніщо – це просто заперечення чогось чи заперечення буття взагалі. Абсолютне Ніщо – це те саме місце, та сама абсолютна порожнеча, яка дає можливість відбутися всьому. Вона охоплює буття і небуття і дає можливість всьому жити і діяти. Абсолютне Ніщо – це заперечення і буття, і небуття, і лише через реалізацію абсолютного Ніщо можна отримати абсолютне буття, яке вже не підлягає об’єктивації, яке далі не породжує поділу на суб’єкт і об’єкт. Це ж таки абсолютне Ніщо лежить в основі індивіда. Це не значить, що індивіда як такого немає. Індивід можливий, за Нісідою, лише як самовизначення Ніщо. Ще одне важливе поняття в Нісіди – абсолютне теперішнє як екзистенційна тожсамість, безпосередність і одночасність світу. Абсолютне теперішнє нашого життя, за Нісідою, є есхатологічним або релігійним. Це місце (басьо) самореалізації абсолюту і місце для самореалізації або самовизначення. Перед обличчям Абсолюту наше Я стає свідомим своєї власної вічної смерті і небуття. Як зазначає Д. Ділворт, ця вічна смерть не є тим самим, що відоме гайдеґґерівське поняття “буття-до-смерті”, бо у Нісіди йдеться не про якусь перспективу смерті, а про те, що померти треба тут і зараз в екзистенційній присутності абсолютного теперішнього. Бути релігійним, за Нісідою, означає стати точкою зникнення, яка водночас є бездонною самосуперечністю Абсолюту у формі “вічного зараз”. Цей екзистенційний факт є первинним для релігійної свідомості, це висхідний пункт для будь-якого релігійного питання. Нісіда пише: “Людське Я є індивідуальним як самозаперечення Абсолюту. Але чим більш свідомо воно формує себе шляхом власної динамічної експресії – тобто, вольової і особистісної, – тим більше воно відкриває своє власне абсолютне заперечення у своїй бездонній суперечливій глибині, і таким чином стає перед обличчям абсолютного Єдиного – Бога як власне відображення Бога і Його протилежність. У самого коріння нашої індивідуальності ми завжди зустрічаємо абсолютний лик Бога і стоїмо у вимірі вибору між вічним життям і смертю”. Абсолют як абсолютне Ніщо відображає всі індивідуальні істоти в собі і ідентифікує себе з ними; а з точки зору індивідів, навпаки – йдеться про вираження Абсолюту в кожному індивіді, відтиск, печатка Абсолюту на відносних речах. Нісіда характеризує це взаємовідображення відносного і абсолютного як самототожність абсолютних суперечностей. Він розглядає кожен такий акт вираження Абсолюту як акт творення, що дає можливість кожному окремому індивіду виражати себе іншим через акт самозаперечення.

Це лише деякі загальні міркування щодо філософії Нісіди. Цим, безперечно, його філософія релігії не вичерпується. У нього також є дуже цікаві міркування і щодо співвідношення релігії та культури. Проте охопити всі аспекти його думки в одній доповіді, звісно, неможливо. Завершуючи свій виступ, я хотів би сказати, в чому, на мою думку, полягає актуальність, сучасність філософії релігії Нісіди, чим вона власне цікава для нас. По-перше, його філософія позбавлена якоїсь цивілізаційної чи конфесійної обмеженості. Не секрет, що західна філософія релігії – це нерідко, власне кажучи, філософія християнства чи християнська філософія релігії. Вона часто ігнорує всі інші релігії або згадує про них лише побіжно. Буддійська філософія релігії нам менше відома, і так само має подібні обмеження. Натомість Нісіда Кітаро був людиною водночас двох культур: традиційної японської та західної. Хоча б уже цим його точка зору для нас цікава в сучасному глобалізованому світі. По-друге, філософія релігії Нісіди Кітаро базується на його особистому досвіді. І я б не називав цей досвід суто релігійним (чи є досвід дзенської медитації релігійним досвідом?). Сам Нісіда Кітаро у згаданій праці каже, що той, хто не має особистого релігійного досвіду, власне, не може бути філософом релігії, не може філософувати щодо релігії. При тому, що дійсно, у Нісіди можна знайти багато імпліцитно закладених буддійський ідей (особливо в пізніх працях), для неспеціалістів філософія Нісіди Кітаро все-таки доступніша за буддійську, бо вона виражена мовою сучасної західної філософії, а тому зрозуміліша; через неї можна краще зрозуміти і власне буддійську філософію. Сам Нісіда Кітаро ніколи не вважав себе буддійським філософом. Він і буддистом себе не називав – він просто практикував дзен. Поняття, якими послуговується Нісіда, не є специфічно східними, і його філософія не вимагає від нас ані приймати догмати тієї чи іншої релігії, ані ставати на матеріалістичну чи ідеалістичну позицію. Такі поняття, як абсолютне Ніщо, не належать ні до сфери матеріального, ні до сфери ідеального. Тому філософія релігії Нісіди Кітаро й не тяжіє до перетворення на теологію, й не редукує релігію до якихось проявів політики, економіки, чи то психології. Нарешті, філософія релігії Нісіди Кітаро є для нас надзвичайно актуальною сьогодні, коли загальна криза цивілізації поставила людство ближче, ніж будь-коли, до обличчя Ніщо – не в тому сенсі, про який писав Нісіда, а в сенсі фізичного, культурного, цивілізаційного знищення. Думка Нісіди Кітаро, який бачить у Ніщо позитивне джерело буття, дає нам підстави для оптимізму.

***

Авторство тексту доповіді, висловлених тут суджень та ідей повністю належить к.філос.н., ст.н.співр. Капранову Сергію Віталійовичу. Доповідь була виголошена на Третьому Круглому столі із філософії релігії “Сучасні підходи у філософії релігії як стратегії осмислення предмету чи способи розкриття інтерпретативного потенціалу міркувань про нього, що відбувся 24 квітня 2012 року у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. Аудіозапис доповіді зберігається. За умови використання тексту, суджень та ідей, слід вказувати авторство та робити посилання на нашу сторінку.

Всі круглі столи із філософії релігії

Всі наукові події

Наші публікації за науковими подіями

Учасники

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Хмаринка позначок

%d блогерам подобається це: