Філософія релігії в Україні

Остащук Іван Богданович

к. філологічних н, доцент, докторант кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м.Київ

Мова релігії vs релігійна мова: методологічний дискурс філософії релігії

Виступ на Третьому Круглому столі із філософії релігії 24 квітня 2012 р. 

Сучасна лінгвістика розуміє мову як систему, органічну структуровану цілісність, де окремі частини тісно між собою пов’язані.

Філософія мови вивчає мову як ключ до розуміння мислення і знання.

Варто розглянути поняття мови релігії, яке сприймається за двома основними підходами:

1) мова, що виражає релігійний досвід;

2) будь-які наративи чи діяння в сфері релігії, не тільки слова, писемність, але й внутрішні досвіди.

І. Богачевська подає таке розуміння мови релігії: «термін «мова релігії» вживається в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні мова релігії – це знакова система, що включає (крім вербальних) широкий діапазон невербальних (образотворчих, пластичних, музичних і т. п.) засобів передачі символічно закодованої інформації про трансцендентне. Вербалізована мова складає один із компонентів цієї системи. Поняття «мова релігії» у  цьому змісті співставляється з поняттями «мова мистецтва», «мова науки» і знаходиться в сфері уваги семіотики релігії. У вузькому розумінні, мова релігії, сакральна мова – більш вузька, конфесіоналізована внаслідок своєї кодифікації знакова система, що виникає на основі народних мов і виконує в релігійному спілкування когнітивну та комунікативну функції» [1, с. 166.].

Сучасна російська дослідниця М. Єресько слушно відзначає актуальність та недостатню розробленість методології дослідження сакральних текстів, у якій «семіотика релігії та герменевтика «священних текстів» володіють безсумнівними потенціями. Особливу важливість тут мають семантичні критерії вичленування в релігійних текстах предмету власне релігієзнавчого дослідження, а також когнітивні технології аналізу їх мови» [2, с. 9].

М. Єресько в своєму когнітивному підході у порівняльному релігієзнавстві, котрий грунтується на когнітологічній семантиці й порівняльній симвології, виходить із того, що «вивчення мови релігії – це вивчення способів буття релігійного симслу, а символізуючий процес і символ як його продукт та діюча особа є способом онтологізації (об’єктивації), збереження й передачі релігійних смислів, значень, цінностей» [2, с. 21].

Передусім слід розрізнити поняття «мова релігії» та «релігійна мова». Перша з них виступає мовою релігійної свідомості, а друга – мовою віруючих або конкретних сакрально-релігійних текстів, котрі створені у відповідній культурно-конфесійній традиції. М. Єресько виділяє окремі аспекти співвідношення-протиставлення мови релігії й релігійної мови, зокрема: всезагально – окреме; абстрактне – конкретне; сутність релігії – прояв релігії; субстратний рівень релігії – субстанційний рівень релігії; семасфера релігії – релігійна семасфера; форма репрезентаційних процесів – зміст репрезентаційних процесів. Отже, «мова релігії – це властивість релігійної свідомості репрезентувати релігійний смисл. Буття релігійного смислу невіддільне від мови: смисл живе тільки в мові, а способом буття смислу в мові релігії є символізуючий процес і символосфера як його просторово-часові характеристики. Атрибутивна і модусна специфіка мови релігії зумовлена її діалектичною властивістю інтегральності і диференціальності, що дозволяють диференціювати мову сутності релігії (мова релігії як репрезентація смислу буття релігії) і мову проявів релігії (релігійні мови, або мови релігійної культури)» [2, с. 67]. Обгрунтоване розрізнення, яке пропонує М. Єресько, семіотики та симвології у контексті розуміння мови релігії. Отож, «символогія – не наука про символи, а методологічне вчення про символізуючу специфіку свідомості, про механізм смислоутворення, смислорозуміння і смисловідчування, психічного і культурного буття смислу» [2, с. 99]. Відповідно, семіотика аналізує мову як текст, а символологія – як процес. Семіотичний дискурс досліджує «проблеми перекладу змісту свідомості в знакову форму, концентрує увагу на категоріях мови як знакових утвореннях, вивчає структуру значень і закономірності їх утворення. Символогія досліджує символ як буття смислу, символізуючий процес як спосіб мислення і спілкування всередині певної форми культури. Якщо семіотика вивчає значення категорій релігійної мови як мовних побудов, то символогія – онтологічний смисл релігійних категорій як семантичних побудов, мовні категорії як буття смислу та елементи репрезентаційного процесу» [2, с. 104-105].

Окремим питанням релігігієзнавства й теології є дослідження особливостей літургійної мови, зокрема її сакральної містерійності [3, s. 585-600].

Отже, «літургійна мова – це система знаків, котрі дозволяють входити в комунікацію, творять спільноту та слугують експресії віри» [3, s. 585], що виражається у відповідних сегментах специфічних кодів літургійної комунікації: експресія жесту; кінетичний код; проксематичний код; символізм; темпоральність; музичний код; годологічний код тощо. Завдяки цим кодам літургія стає комунікативним діянням, текстом, що виражає християнську містерію.

Вважаємо актуальним заданням релігієзнавчого дослідження аналіз як дискурсного виміру мови релігії, так і конфесійно орієнтованих моделей релігійної мови, у котрих домінує теологічна концептуальність.

1. Академічне релігієзнавство. Підручник. За науковою редакцією професора А. Колодного. – К. : Світ Знань, 2000. – 862 с.

2. Ересько М. Н. Язык религии: смысл и символ (опыт онтосемантического анализа) : монография / М. Н. Ересько. – Тюмень : Издательство Тюменского государственного университета, 2007. – 436 с.

3. Leksykon liturgii. Opracowanie ks. B. Nadolski TChr. – Poznań : Pallotinum, 2006. – 1762 s.

***

Авторство тексту доповіді, висловлених тут суджень та ідей повністю належить к.філологічних наук, доц. Остащуку  Івану  Богдановичу. Доповідь була виголошена на Третьому Круглому столі із філософії релігії “Сучасні підходи у філософії релігії як стратегії осмислення предмету чи способи розкриття інтерпретативного потенціалу міркувань про нього, що відбувся 24 квітня 2012 року у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. Аудіозапис доповіді зберігається. За умови використання тексту, суджень та ідей, слід вказувати авторство та робити посилання на нашу сторінку.

Всі круглі столи із філософії релігії

Всі наукові події

Наші публікації за науковими подіями

Учасники

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Хмаринка позначок

%d блогерам подобається це: