Філософія релігії в Україні

Гаврилюк Тетяна Вікторівна

к.філос.н., доцент, докторант філософського факультету КНУ імені Т. Шевченка, м.Київ 

Гносеологічні можливості основних методологічних підходів до вивчення релігій.

Виступ на Третьому Круглому столі із філософії релігії 24 квітня 2012 р.

Досягнення істинного знання про об’єкт дослідження можливе лише за умови використання наукових методів. Однак, варто зауважити, що вибір основоположного методу дослідження безпосередньо впливає на інтерпретацію та опис досліджуваного об’єкту. В результаті використання різних методів ми отримуємо, відповідно, знання про різні аспекти досліджуваного феномену. Тому проблема методу – це проблема можливості діапазону інтерпретацій тієї чи іншої властивості об’єкту.

Основу релігієзнавчого дослідження релігій складає методологія академічного релігієзнавства. Російський дослідник О.Красніков розмежовує основні методологічні підходи, які використовувались в західному релігієзнавстві другої половини ХІХ – початку ХХ та ХХ століть. Так, класичному релігієзнавству (друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст.) притаманні такі методи: історизму, компаративізму, класифікації релігій, об’єктивного дослідження, редукціонізму, апостеріоризму, казуальності. Він зауважує, що «релігієзнавство, виникаючи на стику наук, скористалося не лише отриманими в межах цих наук новими даними та сформульованими теоретичними положеннями, але, перш за все, методами дослідження… Відповідно до визнаних в той час норм досліджень, релігієзнавці намагались опиратися на ретельно перевірені емпіричні дані, використовувати раціональні методи їхньої інтерпретації та генералізації, а в кінцевому результаті – сформулювати загальні закони розвитку та функціонування релігії» [4, c. 56]. В першій половині ХХ ст. відбувся перегляд методів раннього релігієзнавства і почалося широке застосування феноменологічного та герменевтичного методів.

Український дослідник А.Черній, узагальнюючи, виділяє основні три методи, які використовуються українським релігієзнавством – діалектичний, феноменологічний та герменевтичний. Також у вивченні релігії використовуються загальнонаукові методи: порівняльно-історичний, типологічний, структурно-функціональний, системний та ін. [8, c. 6].

Українське релігієзнавство наслідує величезний здобуток у вивченні релігії дослідників радянських часів. Нагадаємо, що наукові дослідження релігійних явищ в радянській Україні почалися лише в 1959 році з утворенням релігієзнавчої кафедри на філософському факультеті Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Тогочасний науковий атеїзм виділяв діалектико-матеріалістичний, історичний, компаративний  методи, як основні методи дослідження. Людина як носій релігійного світогляду, релігійної свідомості досліджувалася в тісному взаємозв’язку із суспільними та духовними сферами буття в динаміці та розвитку.

І на сьогодні не позбавлені актуальності дослідження релігій Є.Дулумана, Б.Лобовика, О.Онищенка, В.Танчера, П.Сауха та російських вчених Ю.Борункова, Д.Угриновича, І.Яблокова. Підходячи до розуміння людини з матеріалістичних позицій, вони ретельно намагалися виокремити соціальні, гносеологічні, психологічні корені релігійної свідомості, описати основні форми її функціонування. Визначення Б.Лобовиком релігійної свідомості як «способу відношення віруючого до світу через систему поглядів та почуттів, смисл і значення яких становить віра в надприродне» через свою повноту стає позачасовим і позаідеологічним. Важливими ознаками релігійної свідомості, з точки розу радянського дослідника «є її образність, символічність, діалогічність, глибока інтимність, складне  й суперечливе поєднання ілюзорного і реалістичного, емоційна насиченість, активний вплив на вольові стани особи і колективу віруючих». В релігійній свідомості Б.Лобовик виділяє теоретичний та буденний рівні, а також зауважує, що «релігійні почуття, відрізняючись від звичайних предметом переживань, можуть бути психологічно як негативними (релігійний страх, розгубленість, розпач тощо), так і позитивними (релігійна любов, благоговіння, радість і т.п.)» [6, c. 275]. Радянськими дослідниками відмічалось, що релігійна свідомість не є сталою, а підлягає змінам. Так, О.Онищенко вказував на те, що під дією наукового та соціального прогресу у свідомості віруючих відбуваються зміни, їхні традиційні уявлення про Бога доповнюються пантеїстичними або ж деїстичними поглядами, що призводить до певного еклектизму. Радянський дослідник відмічав дві основні на той час форми уявлень про Бога: натуралістичну – де Бог є першоджерело світу та етичну – де Бог обмежується роллю морального першоджерела [5]. Описані трансформації релігійної свідомості мають місце і в сьогоденні.

Тісний взаємозв’язок релігійної та суспільної свідомості було розкрито В.Танчером. У своїй праці «Релігія і сучасний стан» автор зауважує, що в релігійній свідомості відбуваються зміни, які практично визначені змінами у буденній свідомості широких мас віруючих і складними процесами сучасного суспільного життя, які здійснюються під впливом економічних та політичних факторів.

П.Саух вбачав сутність релігійної свідомості в її здатності поділяти світ на природний та надприродний. В результаті такого розподілу з’являються уявлення про дуальність світу та людини: матерія і дух, душа і тіло, людське та божественне, а також дві істини – мудрість та одкровення. Гносеологічною ознакою релігійної свідомості постає протистояння раціонального та ірраціонального знання та віри [7].

У праці «Особливості релігійної свідомості» Ю.Борунков зауважує, що буденна релігійна свідомість не має певних систем, ідей, вона має вираження у несистематизованому наборі уявлень, образів, переживань. Має особливість нетеоретичного типу мислення. Відтак, на його думку, релігійна свідомість формується під впливом релігійної ідеології і матеріальних умов людського життя. Релігійні ідеї і уявлення в даному випадку тісно переплітаються з національними, побутовими і культурними традиціями.

Узагальнюючи можна зауважити, що діалектико-матеріалістичний метод дослідження людини релігійної, який широко використовувався радянськими дослідниками,  дав можливість вичерпного опису структури та змісту релігійної свідомості, який використовується і сучасними дослідниками. Але остаточний висновок радянської школи про те, що джерелом релігійної свідомості є внутрішній світ людини, її викривлене неадекватне відображення дійсності не є остаточно задовільним і зумовлює подальші пошуки у царині релігійної антропології.

В після радянські часи українські та російські дослідники продовжують розвивати антропологічні ідеї. Але методи дослідження відрізняються, що призводить до чітких відмінностей українського та російського релігієзнавства. Як зауважує О.Красніков, «одна із основних тенденцій в сучасному вітчизняному (російському – Т.Г.) релігієзнавстві може бути позначена терміном «православне релігієзнавство» [4, c. 4]. Дослідник відмічає чітку тенденцію в російському релігієзнавстві до  взаємодії з Російською православною церквою (РПЦ). Дане твердження підтверджується тематикою публікацій, конференцій та круглих столів, що проводяться в науковому середовищі на теренах Російської Федерації [Див. докладніше: 2]. Так, російський дослідник Ю.М.Зенько провів фундаментальний аналіз тематики конференцій та публікацій присвячених християнській антропології та психології. Сам автор зауважує, що найбільш плідним в науковому сенсі підходом до вивчення християнської антропології та психології є комплексний взаємозв’язок релігієзнавства, психології та богослів’я.  О.Красніков відмічає, що «саме по собі дане явище не викликає турбот, так як релігієзнавством можуть займатися як віруючі, так і невіруючі. Стурбованість викликає те, що православні віруючі, які доповнюють лави релігієзнавців, відкрито заявляють, що релігієзнавство – це маргінальна наука, що релігієзнавства не існує взагалі» [4, c. 5]. Ситуація, що склалася дає російському досліднику підстави стверджувати, що відсутність чіткої методологічної парадигми в російському релігієзнавстві не дозволяє відділити релігієзнавство від богослів’я. А тому «на жаль, в нашій країні, – пише О.Красніков, – не рідко можна побачити богослова, який читає лекційний курс з релігієзнавства в світському навчальному закладі, та релігієзнавців, які займаються пропагандою богословських ідей» [4, c. 5].

В українському релігієзнавстві проблема відокремлення релігієзнавства від теології займає провідне місце. Так, в «Академічному релігієзнавстві» підкреслюється, що вивільнення, виокремлення релігієзнавства із механічної включеності в структуру науково-атеїстичної теорії марксизму і оформлення його у самостійну галузь гуманітарного знання актуалізувало питання співвідношення релігієзнавчих дисциплін, зокрема, філософії релігії та теології [1, c. 51]. Ключовою методологічною відмінністю релігієзнавства від теології є відношення до акту віри. На відміну від теології, де віра виступає інструментом осягнення істини, в релігієзнавстві релігійна віра постає предметом раціонального осмислення.

Важливо також підкреслити, що в українському академічному релігієзнавстві, на відміну від науково-атеїстичної теорії марксизму, змісти релігійної свідомoсті не зводяться до рівня заблуджень, фантазійного відображення світу. Українське релігієзнавство є антропологічним у своїй основі. Як зауважує професор А.Колодний, релігія – це форма осмислення людиною фундаментальних проблем свого існування. Осмислення людиною самої себе, тобто самоосягнення, виступає в ролі форми її релігійного досвіду [3, c. 8].

Аналізуючи релігійну свідомість, А.Колодний зазначає, що певні предмети, дії, слова, тексти у символах наділяються релігійними значеннями і смислами, і завдяки сукупності носіїв цих значень і смислів утворюється релігійно-символічне середовище, де формується і функціонує відповідна свідомість. Релігійній свідомості притаманна діалогічність, яка пов’язана з вірою. Віра в існування вищих істот та спілкування з ними припускає діалог, який відбувається за допомогою богослужіння, молитви, медитації. Віра необхідна людині для мобілізації її духовних та фізичних сил у певних ситуаціях.

Професор А.Колодний відзначає, що людина має багато позараціонального знання, яке не визначається раціональним знанням, але відіграє помітну роль в людському житті. Сюди відноситься все те, що підказує людині серце, відчуття, інтуїція. Релігійна віра – це внутрішня впевненість людини в існуванні вищої істоти, сили, яка надає норми моралі та порятунок. Віра в диво є необхідним елементом релігійності, є необхідністю повірити в дива всупереч розуму або відмовитися від релігійності.

У роботах українських дослідників відбувається переосмислення феномену релігійної свідомості від фантазійного відображення дійсності, як це було визначено в радянських дослідженнях, до розуміння релігійної свідомості «як стану самовираження людини в світі на основі віднайдення в собі того, що єднає її з трансцендентним».

Західне релігієзнавство ХХ століття відходить від основних антропологічних теорій ХІХ століття і, в першу чергу від теорії еволюціонізму. Німецький вчений Фрідріх Ратцель, засновник школи диффузіонізму, яку іноді називають школою культурно-істориного методу, в своїх роботах використовував зоологічну теорію міграцій для пояснення спільних рис у культурах різних народів. Порівнюючи між собою не лише дикі племена, але і народи, що знаходяться на різних рівнях суспільного розвитку, вчені прийшли до глобального висновку: «Весь світ  – одна країна». Не зважаючи на релігійні та культурні відмінності, в основі майже всі народи мають спільні уявлення та спільні елементи культур.

Подібне спостереження зумовило широке застосування феноменологічного та герменевтичного методів дослідження. Новий напрям у вивченні релігій задає голландський релігієзнавець К.Тіле. Він звертає увагу на те, що антропологія виявляє певну універсальність релігії як людського прояву, оскільки в усі часи елементи з яких вона складається в суті своїй однакові. В зв’язку з цим феноменолого-аналітичний підхід дозволить визначити ті явища, які постійно відроджуються і повторюються.

Варто зауважити, що у феноменології релігії широко використовувалися такі методи як порівняльний аналіз та класифікація різноманітних типів релігійних феноменів. Як відмічає О.Красніков, даним методам надавали перевагу представники дескриптивної феноменології релігії, яка переважно була поширена в Голандії, Данії, Норвегії та Швеції. Вони підкреслювали описовий та емпіричних характер власної дисципліни і частково урівнювали між собою феноменологію релігії та порівняльне релігієзнавство.

Феноменологія широко використовує метод, який позначається грецьким терміном «epochē» (утримання від суджень). Відповідно до цього методу дослідник повинен змінити «природну установку» (філософські, наукові та буденні уявлення про реальний світ) на «феноменологічну» (виділення свідомості у якості єдиного об’єкту розгляду). Але, на думку Е.Гусерля, засновника даного методу, концепції свідомості також потребують кардинального очищення. Вони перенавантажені передумовами, які хибують істиною. Таким чином, «за дужки» необхідно винести наукові, філософські, буденні судження про саму свідомість та духовні процеси, які знайшли свій вираз в сфері людської культури. Послідовне проходження описаних етапів, на думку німецького феноменолога, забезпечує безпередумовне спостереження свідомості та її чистих структур. Кінцевою метою такого феноменологічного аналізу постає бачення сутності через феномени свідомості.

Один із засновників класичної феноменології релігії М.Шелер проводив паралель між феноменологічним epochē та методом апофатичної теології. Він підкреслював, що феноменологічний метод, так само як і «негативна теологія» розкриває те, що божественне та священне, у разі повного очищення від тих якостей, які їм приписуються постають витоковою даністю.

Іншим впливовим напрямом релігієзнавства ХХ століття є герменевтика. Видатний феноменолог та соціолог релігії Й.Вах підкреслює, що герменевтика має особливий предмет, специфіку якого необхідно враховувати при його вивченні. «Щоб метод став адекватними  предмету дослідження – пише він, – необхідно усвідомити феномен індивідуальності, природу цінності та значення свободи. Варто прямо заявити, що цілісний світ особистості, з яким нерозривно пов’язані релігійні пошуки, залишається закритим для дослідника, який не бажає привести власну методологію у відповідність з тим предметом, який він вивчає» [Цит. за 4, с. 120]. Герменевтичний метод забезпечує досліднику можливість розуміння чужих для нього релігій. На думку Й.Ваха в кожній людині змістовно зосереджені всі форми людяності. Це складає основу розуміння загальності людської природи. Певним чином, можна провести паралель із твердженнями П.Радіна та Люсьєна Леві-Брюля про спільні закони мислення в усіх відомих людськох спільнотах. Зміни відбуваються не в релігійній свідомості (як і в свідомості взагалі), а в оточуючому людину світі, що зумовлює зміни змістів свідомості. Закони ж мислення залишаються єдиними.  Оскільки, в кожній людині втілені всі форми людяності, то дослідник повинен уміти активувати латентно присутню в його свідомості різноманітність релігійного досвіду. Але для адекватності дослідження лише тільки інтуїтивного відчуття релігії не достатньо. Абсолютно необхідними умовами наукового дослідження виступають грунтовна релігієзнавча підготовка та вольові зусилля дослідника.

Варто зауважити, що описані методологічні підходи релігієзнавства ХХ століття далеко не вичерпують усіх методів релігієзнавчих пошуків, а складають лише їх основу. Також дані методи застосовуються не лише в дослідженні релігії взагалі, але широко використовуються і в її окремих дисциплінах – психології, антропології тощо.

Як бачимо, протягом ХХ століття відбулися зміни основних методологічних підходів релігієзнавчого дослідження релігії. Зазначаючи той факт, що найпоширенішим методом залишається порівняльний метод вивчення релігій, водночас, умовно можна виділити певні методологічні пріоритети досліджень між Заходом та Сходом. Для західного релігієзнавства пріоритетними є методи дифузіонізму, феноменології та герменевтики. Для сходу (українське та російське релігієзнавство) більш поширеними є методи історико-філософський, діалектичний, порівняльний і частково феноменологічний та герменевтичний. При цьому українське релігієзнавство постає антропоцентричним та позаконфесійним, в той час, як російське тяжіє до конфесійно зорієнтованого православного релігієзнавства.

Плюралізм методів сучасного релігієзнавства є досить суперечливим явищем. Оскільки, з одного боку, забезпечує широким діапазоном гносеологічних можливостей, а з іншого боку, призводить до плюралізму істин.

Література

  1. Академічне релігієзнавство. Підручник. За науковою редакцією професора А.Колодного. – К.: Світ Знань, 2000. – 862 с.
  2. Зенько Ю. М. Современная христианская психология и антропология в Росии: история и библиография [Електронний ресурс]: Интерфакс. – Режим доступу до документу – http://www.zenko.orthodoxy.ru › articles/15.html
  3. Колодний А.М. Основи релігієзнавства. Курс лекцій. – Дрогобич: Коло, 2006. – 168 с.
  4. Красников А.Н. Методология классического религиоведения. – Благовещенск: Библиотека журнала «Религиоведение». 2004. – 148 с..
  5. Онищенко О.С. Ідейна криза релігії і релігійний модернізм / В.І. Онищенко. Видавництво «Наукова думка», Київ – 1974. –  331с.
  6. Релігієзнавчий словник / За ред. Професорів А.Колодного і Б.Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.
  7. Саух П.Ю. Духовный мир личности и атеизм / П.Ю. Саух. – К.: О-во «Знання» УССР, 1986.- 48 с.
  8. ЧернійА. М.. Релігієзнавство. Посібник. Академвидав, Київ.– 2003. -225 с.
  9. Яковлев А.И. Религиозное сознание: Учебное пособие / А.И. Яковлев. – М.:      Компания  Спутник+,2004.- 293 с.

***

Авторство тексту доповіді, висловлених тут суджень та ідей повністю належить к.філос.н. Гаврилюк Тетяні Вікторівні. Доповідь була виголошена на Третьому Круглому столі із філософії релігії “Сучасні підходи у філософії релігії як стратегії осмислення предмету чи способи розкриття інтерпретативного потенціалу міркувань про нього, що відбувся 24 квітня 2012 року у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. Аудіозапис доповіді зберігається. За умови використання тексту, суджень та ідей, слід вказувати авторство та робити посилання на нашу сторінку.

Всі круглі столи із філософії релігії

Всі наукові події

Наші публікації за науковими подіями

Учасники

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Хмаринка позначок

%d блогерам подобається це: