Філософія релігії в Україні

Семен Абрамович,

доктор філологічних наук, професор;

завідувач кафедри слов’янської філології

Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка;

співавтор підручника «Релігієзнавство» (К., 2004, з грифом МОНУ),

ОБ’ЄКТИВНІСТЬ ЧИ ІНДИФЕРЕНТНІСТЬ?

(до питання про методологію вивчення релігій)

Анотація  виступу на міжнародній науковій конференції “Філософія релігії і феноменологія релігії: демаркація предметних полів”, що відбудеться 13-15 грудня 2010р. в м. Івано-Франківськ, була люб,язно надана Абрамовичем С. для публікації на нашому ресурсі. Авторство повністю належить Абрамовичу С.  При використанні слід робити посилання.

А н о т а ц і я     в и с т у п у

Введення курсу релігієзнавства диктується нагальними практичними потребами суспільства: розвиваються глобальні процеси інтеграції, і знайомство зі світовим духовним досвідом – справа необхідна й невідкладна. Та поруч з прагматичним аспектом існує й глибший. Людині властиво прагнути відповідей на екзистенціальні питання: навіщо я живу? у чому сенс життя? чому ми всі вмираємо й чи існує щось після смерті? у чому відмінність між добром і злом? тощо. Для основної маси людей ці питання споконвічно лежать у сфері релігії: як зазначив О. Мень, “вдумливому спостерігачеві важко знайти у духовному житті людей чинник, який протягом століть грав би більшу роль, аніж релігія”.

Але наше традиційне ставлення до релігії, виховане десятиліттями політичного тоталітаризму й диктату позитивістсько-інженерних концепцій, ускладнюється уявленням, що релігія – це якесь неповноцінне, “донаукове” світобачення. Однак у сфері культури, частинами якої виступають і релігія, і наука, перша, яка мобілізує, на відміну від науки, діяльність не лише одної, а обох півкуль головного мозку, традиційно має значно глибші позиції. Тим більш, що релігієзнавство – наука, яка вивчає релігію, і в цьому вже закладено певне протиріччя, бо методи осягнення істини в науці і в релігії не тотожні, й наука тут не все може осягнути. До того ж існують два підходи до релігії – теологія та світське релігієзнавство.

Метод теології – раціоналістичний доказ положень віри, причому тут неможлива експериментальна перевірка даних із застосуванням технічних приладів, як це робиться в природничих або технічних науках. Саме тому матеріалістично мислячі вчені відмовляють теології у праві називатися наукою. Однак подібна методологія споконвічно застосовується в гуманітарних науках, і визнавати теологію за псевдонауку ризиковано – наступним кроком мало б стати вилучення з системи наукового знання літературознавства, мистецтвознавства й багато чого іншого.

Світське ж релігієзнавство з’явилося на Заході наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. і прагнуло до об’єктивного порівняльного аналізу релігій. Воно було породжене секуляризованою (світською) свідомістю, але було достатньо толерантним. У нас же світське релігієзнавство в умовах комуністичного набуло войовничо-атеїстичного характеру.

Характерна ситуація, що склалася Польщі: як зазначає Г. Гоффман, попри виразну диференціацію польської релігієзнавчої думки на два головні табори у взаємному конфлікті зі світоглядних причин – «світський» і «католицький» – дослідження в обох сферах активно розвивалися й знаходяться, додам від себе, в стані конструктивного діалогу. У нас же все це тільки розпочинається. Сьогодні розгорнулася досить гостра полеміка між прихильниками традиційного вже для нас “атеїстичного релігієзнавства” і ще більш традиційною теологією.   Треба шукати вихід з цього протиріччя.

При цьому виникає важлива методологічна проблема. З одного боку, не можна не погодитися з М. Еліаде, коли він каже: “…якщо ми хочемо осягнути феномен релігії, то всі категорії пам’ятників та матеріалів (міфи, обряди, боги, повір’я і т.п.) нам варто розглядати як однаково важливі і цінні”. Водночас наукова об’єктивність не повинна переростати у холодний, об’єктивістський опис. Хоча встановлення ієрархій – справа й не зовсім наукова, не можна байдуже спостерігати, як молодь – в основному, через брак інформованості, – бездумно поринає у світ богошукання, опиняючись в тенетах псевдорелігій. Адже історія релігій – це частина історії цивілізації, поступового виживання варварства. Та нині європейська свідомість тішиться із заперечення досягнень цивілізації взагалі й щедро поетизує дикунство, що вже принесло красномовні йнебезпечні результати.

Сказане не означає, що курс релігієзнавства повинен стати апологією християнства чи будь-якої іншої релігійної системи. Усе ж релігієзнавство й теологія – різні науки. Наша мета має бути – повернення до толерантних принципів класичного релігієзнавства, яке ставить на меті суто наукове, не-ідеологізоване порівняння різних релігій та вільнодумних концепцій.. Виживання присмаку “войовничого атеїзму” або «атеїзму навиворіт» («усі релігії рівноцінні») – одне з найактуальніших завдань нинішнього релігієзнавства.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Хмаринка позначок

%d блогерам подобається це: