Філософія релігії в Україні

К.філос.н., доцент кафедри релігієзнавства КНУ імені Т.Шевченка Сарапін Олександр Васильович у тезовому викладі прослідкував 3 причини ототожнення та 10 критеріїв розрізнення філософії релігії та релігійної філософії.

Мені чомусь здалося, що сьогодні проблема демаркації філософії релігії та релігійної філософії постійно зсувається в бік демаркації філософії релігії та теології. Однак це різні речі. Тож я б хотів у тезовому викладі запропонувати 3 причини ототожнення й 10 критеріїв розрізнення філософії релігії та релігійної філософії.

3 Причини ототожнення філософії релігії та релігійної філософії.

1 причина. Кидається в очі банальна установка, притаманна більшості дослідникам релігійної тематики: йдеться про судження в яких обігрується план вираження цих двох способів філософування. Яскравий приклад: Абрасімов (Петербурзький вчений) вживає метафору “світло сонця та сонячне світло”. Він влучно та дотепно обігрує план вираження цих понять, тобто мовні форми фіксації цих понять, але не обігрує план змісту (За Ємслевим).

2 причина: у свідомій установці деяких дослідників в утвердженні синонімічності цих двох понятійних конструкцій на основі релігійної детермінованості філософії як такої. Ця позиція відверто чи завуальовано свідчить про предмет будь-яких рефлексій як адекватних формул тлумачення абсолюту, або ж, на думку цих дослідників, це є і Бог. “Релігійна оякісненість філософії” (Сергій Булгаков, на якого спираються часто сучасні філософи). “Філософія як така є релігійною й інакше бути не може” (Римський). Коціянчич: “Причетність до християнського етосу як умова філософії як такої”. Казусна наживка, яку проковтнули деякі викладачі філософії релігії і релігійної філософії від С.Л.Франка.: нібито наявна у Франка концепція філософії релігії. Однак сам С.Л.Франк говорить “про цілісну філософську систему, яка завжди є релігійною філософією”. Тож ми і бачимо проблему ототожнення.

3 причина є наслідком поширення в дослідницькій літературі праць багатьох філософів, які акцентують на спільному предметному полі цих сфер знання. Їхні міркування будуються за такою схемою: Філософія релігії та релігійна філософія своїм джерелом і предметом мають власне релігію, тож це синоніми, в основі яких лежить дискурс про релігію, і навіщо ж нам їх розрізняти?. М.М. Боголюбов: “філософія релігії розуміється як релігійна філософія чи ж теософія (тобто світогляд), яка хоча й викладена у філософських термінах, але ж своїм джерелом має релігію”. Це перше значення того, що ж таке філософія релігії. Харківський вчений Абашник вважає, що концепція філософії релігії є синонімічною концепції релігійної філософії, й він обігрує ці слова, ці понятійні конструкції. Георгій Панков  з Харкова пише: “обґрунтований погляд на конфесійну філософію релігії як на специфічну культуру богосоловсько-філософської творчості” – як бачимо, ним релігійна філософія православної академічної традиції ототожнюється з філософією релігії православної академічної традиції – релігійна філософія розуміється як специфічна форма теоретичного вираження релігійного світогляду.

Критерії розрізнення і виявлення предметної сфери цих дискурсів:

1 критерій: (предметна сфера). На мою думку, філософія релігії – це конструювання і застосування в процесі осмислення тих концептів, за допомогою яких пояснюється проблема релігії чи її істотні аспекти. Тобто, функціональні детермінанти філософії релігії є пояснення, роз’яснення, яке повинне бути по можливості чітким і якомога більш розгорнутим. При цьому йдеться про роз’яснення таких предметів, репрезентація яких балансує на рівні позамежного. Предметами вивчення філософії релігії є в першу чергу феномени релігії, віри, трансцендентного чи Бога або ж божественного. Відтак саме ці предмети визначають основну проблематику цієї дисципліни. І в процесі осмислення цих предметів філософ релігії намагається виявити їх смисли і конотації.

Що ж ми маємо з релігійною філософією? Релігійна філософія – це творчість суб’єкта, спрямована на осмислення релігійної тематики, яка менш за все уподібнюється конструюванню концептів, осмисленню цих концептів. Принагідно: особлива тематика релігійної філософії, яка зазвичай концентрується на проблемах людини та її зв’язку із божественним. Ось тут здійснюється зсув предметної сфери. (стаття Гайденко) “Релігійна філософія намагається виразити і концептуально осмислити релігійний досвід осягнення Бога і світу”. (Бердяєв) “релігійна філософія повинна бути вираженням і творчістю життя”.

2 критерій розрізнення (як логічний наслідок першого, бо ж вказує на функціональну детермінанту) : філософія релігії є раціоналістичною за змістом та інтерпретативною за формою системою знання. Це саме система знання, вона приречена на раціоналізацію, раціоналізацію предметів вивчення. А тому усілякі інтуїтивні можливості, переживання, що пов’язані з дискурсом щодо релігії, не кажучи вже про одкровення, просто на-просто не личать філософу релігії. Філософ релігії зрадив би себе, якби він зайнявся одкровеннями в дусі Блеза Паскаля чи німецьких містиків. Інакше кажучи, при поясненні предметів вивчення філософ релігії цілковито покладається на раціо і намагається належним чином систематизувати свої конструювання. Натомість релігійна філософія відзначається варіативністю пізнавальних детермінант. Ось тут поле для предмету. Вона може бути або ж рефлексією на релігійні переживання, або ж емоційною схвильованістю, уявою, парадоксальністю, або ж (влучний термін Семена Франка) “вітійствуванням” – ось чим займається релігійний філософ. Л.Шестов, вдаючись до засобів метафорики, навіть писав: “релігійна філософія є тим, що народжується в надмірних напруженнях, через відвернення від знання, через віру, подолання хибного страху перед нічим не обмеженою волею творця”.

Усі ці пізнавальні включення у релігійну тематику ми не можемо загнати в жорсткі правила теоретичного дискурсу та намагатись їх систематизувати, вдаючись до насильницької раціоналізації. Фактично, якщо спробувати раціоналізувати подібні пізнавальні установки релігійних філософів, знецінюється сама релігійна філософія. Для релігійного філософа навпаки характерним є занурення у рефлексивну процесуальність, яка, між іншим, уникає системності (або ж намагається уникати системності). Будь-яка системність просто підриває, знецінює творчі імпульси.

3 критерій : філософія релігії є системою знання (упорядкованого згідно з певними встановленими принципами). Тож, інакше кажучи, філософія релігії є наукою, хоча її статус як науки є подвійним. Змістовний потенціал філософії релігії входить або до системи великої філософії (мислення, яке бере релігію за свій об’єкт). З іншого ж боку, філософія релігії входить до комплексу релігієзнавчих дисциплін, виконує функцію їх методологічного забезпечення і змістовного синтезу.

Релігійна ж філософія не ідентифікує себе з науковою дисципліною. При цьому можна упорядкувати концептуальні проекти релігійної філософії чи її теми, або ж систематизувати тематику, і тим самим запропонувати виклад релігійної філософії як навчальної дисципліни, але про статус релігійної філософії як наукової дисципліни ми не маємо права говорити.

Щодо викладання релігійної філософії як навчальної дисципліни: як на мою думку, найкращим є підручник «Релігійна філософія» Ірини Іванівни Іванової (Бішкек 2001 рік). Натомість підручник Віталія Надурака «Релігійна філософія» постає яскравим прикладом ототожнення релігійної філософії з дискурсами в межах трьох світових релігій, тобто релігійна філософія для нього зливається з конфесійною філософією. Тож відбувається підміна понять. Краще б він назвав свій підручник “Конфесійна філософія”. Але не релігійна філософія, бо ж є і неконфесійна релігійна філософія. В цьому плані Іванова чітко розрізняє: позаконфесійна, міжконфесійна, надконфесійна релігійна філософія.

4 критерій: завдання філософії релігії виявити з точки зору розуму зміст релігійних феноменів (їх буттєві, пізнавальні та діяльнісні характеристики) і в остаточному підсумку подати їх інтерпретації. Тобто функції – методологічна й евристична – це філософія релігії. А завдання релігійної філософії зовсім протилежне – пояснити людині причини її порочності в цьому світі, трагічності, причини гріховності, богозалишеності, пояснити людині – ось завдання релігійного філософа. Більше того, не просто пояснити, але й запропонувати шляхи до спасіння, подекуди виправдати якийсь один шлях, який, на думку релігійного філософа, є найоптимальнішим. Тож основні функції релігійної філософії: настановча, виховна, сотеріологічна та в деяких випадках – апологетична.

5 критерій – критерій темпоральної окресленості: Філософія релігії пропонує раціональне вивчення релігійних феноменів, фактів, структур та явищ або ж в контексті їх очевидної актуальності (як вони схоплені в сучасності), або ж в контексті їх ретроспективи. Таким чином темпоральними векторами філософії релігії є актуальний та ретроспективний. А релігійна ж філософія орієнтована на майбутнє. Принаймні можна стверджувати про виражену перспективність тематики релігійної філософії. Тобто, вона завжди пропускається через певний ідеал, через те, що повинно бути. (Георгій Щедровіцкий) “релігійна філософія пов’язана з вірою в те, що повинно бути” – чіткий вектор на майбутнє. Тож релігійна філософія має властивою навіть імперативність. Водночас можливим є осмислення реалій явищ релігійного характеру, їх осмислення такими, якими вони постають в теперішньому. Тобто темпоральними векторами релігійної філософії є перспективний і актуальний.

6 критерій методологічної ідентифікації. Філософія релігії буде методологічно привабливою якщо включає в себе: 1) вимоги логічної несуперечливості, що стосується не лише висловлювань, тез, але й узагальнень; 2) вимоги змістовної очевидності; 3) поєднання елементів скепсису, критики й доказовості. Натомість методологічна привабливість релігійної філософії досягається завдяки елементам метафорики, критики й полемічності (в першу чергу). Релігійна філософія уможливлюється в ситуації надмірної полемічності. Хто полемізує і з ким? – релігійний філософ з релігійним філософом. Тож полемічність це обов’язковий супроводжуючий елемент усілякого релігійно-філософського дискурсу.

7 критерій: стосується фідеїстського чинника. В основі методологічних пошуків філософії релігії не може бути фідеїстська установка. Навіть віруючий філософ релігії не визнає фідеїстську установку детермінантою своїх розмірковувань з приводу релігії. Опертя на раціо в першу чергу; і феномен віри також постає проблемою, яку належить осмислити. Для філософів релігії всі предмети дослідження – це проблема. Звідси і спроби пояснити або онтологічні перспективи віри (зміст, визначальні характеристики), або когнітивні аспекти (віра як пізнавальний акт, співвідношення віри й істини, і навіть можливості праксеологічного виправдання). Під останнім я маю на увазі проблему активності віри чи її ефективності.

Релігійна філософія натомість виявляється фідеїстськи запрограмованою. Релігійний філософ виходить з передумови, що віра є інструментом пізнання істини. І ми не переконаємо його в зворотньому. Він цілковито заглиблений у переживання, пов’язані з актуалізацією процесу віри. Більше того: доводи раціо не витримують фідеїстської установки, тож до доводів раціо релігійний філософ ставиться скептично.

8 критерій: змістовна визначеність. Тематична упорядкованість і застосування певної методології забезпечують своєрідну цілісність й потенційну всеохопність філософії релігії. Тобто філософія релігії вирізняється наявністю тематичної упорядкованості й цілісної панорами її семантичного простору. Інакше кажучи: ніщо нам не заважає подати філософію релігії як цілісну монолітну дисципліну.

Натомість релігійна філософія є неоднорідною, двозначною за своєю сутністю, й певною мірою – парадоксальною. Вона постає своєрідним логічним казусом, оскільки поєднує в собі, з одного боку, постановку і вирішення питань релігії, які пропускаються крізь фідеїстську установку суб’єкта, а з іншого боку – реалізовані цим же суб’єктом творчі інтенції, що виливаються у виклад метафізичних, антропологічних, космологічних питань. С.Авєринцев трактував релігійну філософію як “одночасно погляд думки на релігію як на свій предмет і погляд релігії на світ”. І подвійність релігійної філософії С.Авєринцев охарактеризував дуже влучно як “явление межеумочное”. Вітгенштайн пише, що чесний релігійний мислитель подібний канатохідцю, таке враження, нібито він іде по повітрі. Його опора є надто вузькою, ніж можна собі уявити, але, тим не менше, по цій опорі справді можна йти”. Тож проблематичними слід визнати усілякі спроби окреслити лише один з двох семантичних просторів релігійної філософії. Так, скажімо, семантично не релевантними й надто обмеженими є визначення Дружиніним релігійної філософії як синоніму поняття “релігійний світогляд”.

Також двозначність релігійної філософії є відчутною у текстах її репрезентантів, особливо у С.Л.Франка: “Будь-якого, навіть найдоброзичливішого читача моїх праць не може не збентежити подвійність суто релігійного й суто філософського у мені. Бо й насправді цю подвійність я до цих пір цілковито не подолав”.

9 критерій: особливості кореляції з теологією. Філософія релігії своєї монолітності досягла по мірі автономізації внаслідок емансипації від теології. Тож філософія релігії претендує на автономність у вирішенні проблем релігії, тому намагається уникати богословських інтенцій. Філософія релігії з’являється в інтелектуальній історії людства по мірі реалізації грандіозного проекту: включення окремої релігійної традиції (спочатку – іудаїзм, а потім – християнство) в універсалію “релігія”. Як тільки відбувається процес цього включення, можна говорити про філософію релігії. Інакше кажучи, з тих пір, коли мислителі “скидають з п’єдесталу винятковості іудаїзм та християнство” (перефразування П.Тілліха), і починають їх тлумачити як релігії як такі, а не як кумулятивні традиції – ось тоді можна говорити про постання філософії релігії.

Релігійна ж філософія у своїх витоках змістовно й тематично пов’язана з теологією, але не тотожна з нею. По суті, теологія “це дискурс, через який віруючі розвивають і виражають зміст своєї віри як вона сповідується церквою”. Релігійна філософія в розмірковуваннях намагається уподібнитися багато в чому теологічним дискурсам. Однак, хоча релігійний філософ лише наближається до теологічного дискурсу в своїх розмірковуваннях, але ніколи не буде поділяти його чітко окреслених установок. Тож релігійно-філософський дискурс тримає дистанцію від доктринальних визначень офіційного віросповідання і навіть пастирських проповідей. К’єркегор: “велика різниця, чи стверджує мені про вічне життя Христос, чи викладач богослов’я Петерсон”. З іншого ж боку, й офіційна церква усілякі релігійно-філософські розшуки вважала просто на-просто провокативними (це – вольності, гностичні починання), а в деяких випадках – навіть єресями (як ось софіологічні вподобання Соловйова і Булгакова).

Все ж таки варто наголосити на факті відчуженості релігійних філософів та церковно-визнаного віровчення. Звісно, слід зважати на градації такої відчуженості у тих чи інших мислителів.

10 критерій: особливості сприйняття у дослідницьких колах філософії релігії та релігійної філософії. Необхідність філософії релігії визнається переважною більшістю філософів релігії. Необхідність філософії релігії визнається й теологами. Інша справа – як сприймати філософію релігії. У Коціянчича (Вступ до християнської філософії) це – сурогат християнської філософії. Або ж, – як змістовно тотожні з теологією. Макс Мюллер, наприклад, філософію релігії ототожнює з теоретичною теологією. Чи ж як суто філософський дискурс (моя позиція).

Натомість до статусу релігійної філософії прослідковується вкрай неоднозначне ставлення. Так багато філософів дотримуються категоричної установки: або мислити, або ж вірити (Шопенгауер, К’єркегор, Хайдеггер). Тож релігійна філософія постає нонсенсним утворенням. Поняття християнська філософія та релігійна філософія постають багато в чому корелятивними. З іншої позиції – схвальне сприйняття релігійної філософії. І деякі філософи заявляють, що релігійна філософія – це еталон філософських розмірковувань. Іноді навіть виражаються думки, що релігійна філософія це те, чого не вистачає філософії як такій, тож філософія як така виповнюється релігійно-філософськими розшуками.

Текст доповіді складено на основі розшифрованого аудіозапису виступу к.філос.н., доц. Сарапіна О.В. на другому круглому столі із філософії релігії, що відбувся 24 червня 2010 р. в Києві. Тож авторство висловлених думок та ідей повністю належить к.філос.н., доц. Сарапіну О.В. При використанні надрукованого тексту доповіді та висловлених тут думок та ідей обов,язковою є вказівка авторства та посилання на наш ресурс.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Хмаринка позначок

%d блогерам подобається це: