На квітень місяць 2012 року планується проведення чергового Круглого столу із філософії релігії. Орієнтовна тема:

Сучасні підходи у філософії релігії як стратегії осмислення предмету чи способи розкриття інтерпретативного потенціалу міркувань про нього.

Просимо зголоситися тих, хто бажає прийняти участь. Чекаємо від Вас пропозицій, побажань, тем виступів.

Із запитаннями та за додатковою інформацією звертайтесь: slovosvit@ukr.net

Всі круглі столи із філософії релігії

Всі наукові події

Наші публікації за науковими подіями

Учасники

«Філософія релігії  і феноменологія релігії:

демаркація предметних полів»

ПРОГРАМА

м. Івано-Франківськ

13-14 грудня 2010

Організатори:

Координаційна рада країн СНД і Балтії

з проблем теоретичного і практичного релігієзнавства

Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський національний університет імені В.Стефаника

Філософський факультет

Кафедри філософії та релігієзнавства і теології

Національна Академія наук України

Інститут філософії імені Г.С.Сковороди

Відділення релігієзнавства

Яґеллонський університет

Інститут релігієзнавства

Кафедра історії релігій

Українська Асоціація релігієзнавців

Понелілок, 13.12.2010

Пленарне засідання

10.00-11.00

Привітальне слово учасникам конференції висловлять:

Ректор ПрНУ

Л.Филипович, докт.філос.н., проф.., віце-президент УАР (Київ, Україна)

Декан філософського факультету факультету ПрНУ

К.Банек, доктор філософії, професор, директор Ін-ту релігієзнавства Ягеллонського університету (Краків, Польща)

11.00-12.30

Доповіді:   (по 25 хв.)

1. Шахнович Марианна Михайловна, Профессор, д.ф.н., профессор, заведующая кафедрой  философии религии и религиоведения Философского факультета Санкт-Петербургского Государственного университета

“Современная феноменология религии и  антропологические исследования”

2. Елбакян Катерина Сергіївна, доктор філософських наук, професор Академії праці і соціальних відносин (г. Москва)

«Философия религии от Ф. Ницше до А. Бергсона»

3. Ларіонова Вікторія Костянтинівна, доктор філософських наук, професор, Завідувач кафедри філософії ПрНУ ім. В. Стефаника

«Феноменологія релігії як освітня дисципліна: предметне наповнення, проблемна зорієнтованість»

4. Кияк Святослав Романович, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри релігієзнавства і теології  ПрНУ ім. В. Стефаника

«Феномен релігії: діалектика взаємин теології, релігієзнавства і філософії релігії»

13.00-14.00

Презентація друкованих новинок із філософії та феноменології релігії, зокрема:

Ларіонова В.К., д.філос.н., проф. Феноменологія релігії. Посібник для студентів. – Івано-Франківськ, 2010.

Гоффманн Генрик, проф. Історія релігієзнавства в Польщі. /Пер. з поль. Новікова К., Переднє слово проф. Филипович Л.О. -  К., 2010 (Krakуw 2004.).

14.00-15.00

Перерва.

Секція 1:   Методологічні проблеми й стратегії визначення статусу і предметного наповнення філософії релігії та феноменології релігії.

15.00-18.00

(по 15 хв. виступ)

1. Забияко Андрей Павлович, доктор философских наук, профессор, заведующий кафедрой религиоведения Амурского государственного университета, главный редактор научно-теоретического журнала «Религиоведение»

«Генезис и объект феноменологии  религии в трактовке зарубежного религиоведения»

2. Абрамович Семен Дмитрович, доктор філологічних наук, професор; завідувач кафедри слов’янської філології Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка; співавтор підручника «Релігієзнавство» (К., 2004, з грифом МОНУ)

«Об’єктивність чи індиферентність?»

3. Богачевська Ірина Вікторівна, доктор філософських наук, доцент, завідувач кафедрою суспільних наук Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі м. Київ

«Методологія лінгвістичного релігієзнавства: між феноменологією та структуралізмом»

4. Черенков Михайло Миколайович, д.філос.н., віце-президент асоціації «Духовне відродження»

«Религия без скобок: феноменология в теологической перспективе»

5. Сарапін Олександр Васильович, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри релігієзнавства філософського факультету, Київський національний університет ім.Тараса Шевченка

«Предметні поля філософії релігії та герменевтичної феноменології релігії: їх презентація і можливі кореляції»

6. Надурак Віталій Вікторович, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії ПрНУ ім. В. Стефаника

«Методологічні підходи у релігійній філософії»

7. Чорноморець Юрій Павлович, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії та політології, Національний університет державної податкової служби України (м. Ірпінь)

«Феноменологічне споглядання в сучасній католицькій та православній теології (Г.У. фон Бальтазар, Ж.-Л. Маріон, Й. Ратцингер,

Г. Флоровський, Дж. Бер, Дж. Брек, І. Манусакіс)».

8. Христокін Геннадій Володимирович, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та політології Національного університету державної  податкової  служби України

«Феноменологічні  підходи в сучасній православній теології (на матеріалі  вчень Г. Флоровського, Зізіуласа, Брека та Манузакіса)».

9. Лімонченко Віра Володимирівна, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

«Феноменологічний підхід до осягнення релігії як долання крайнощів відстороненого академізму та нерефлексивної залученості».

10. Горкуша Оксана Василівна, кандидат філософських наук, науковий співробітник Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ

«Філософія релігії як системна концептуалізація світоглядної проекції релігії у перспективі відповідності сучасним суспільним запитам».

11. Титаренко Віта Володимирівна, кандидат філософських наук, доцент, докторант Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

«Філософія ретроспективного прогнозування: особливості еволюційного підходу»

12. Гетьман Дарина Святославівна, аспірантка кафедри релігієзнавства і теології ПрНУ ім. В. Стефаника

«Проблема синтезу теологічного та філософського підходів у феноменології релігії».

Вівторок, 14.12.2010

9.00-11.00

Секція 2 (по 15 хв. виступ): Проблеми історії філософії релігії та феноменології релігії:

1. Hoffmann Henryk, dr hab., profesor UJ, Kierownik Zakładu Historii Religii Instytutu Religioznawstwa Uniwersytetu Jagiellońskiego (Kraków, Polska)

«Krytyka fenomenologii religii Zygmunta Poniatowskiego (1923-1994)»

2. Голянич Михайло Юрійович, кандидат філософських наук, професор кафедри філософії ПрНУ ім. В. Стефаника

«Проективно-гуманістична спрямованість філософсько-релігійної концепції М.Бердяєва»

3. П’ятківський Роман Олександрович, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії ПрНУ ім. В. Стефаника

«Аргументація буття Бога у світлі філософських дискусій ХVІІ-ХVІІІ ст.»

4. Новікова Катерина Вадимівна, Здобувач Інституту релігієзнавства Яґеллонського університету (Краків, Польща), магістр теології та філософії

«Пізнання особи в феноменології Едит Штайн»

5. Ksiazek Anna (Анна Ксьонжек)

“ Jean Jacques Waardenburg i jego krytyka klasycznej fenomenologii religii”

6. Возняк Степан Володимирович, аспірант кафедри філософії Національного університету «Львівська політехніка»

«Релігійна інтонованість філософії М. Гайдеґґера (феноменологічний аспект)»

7. Рохман Богдан Михайлович, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії ПрНУ ім. В. Стефаника

«Проблема свободи в контексті філософсько-релігійних пошуків А. Камю»

8. Бойчук Наталія Василівна, аспірантка кафедри релігієзнавства та теології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

«Співвідношення філософії та релігії за М.Шелером»

11.30-14.30

Секція 3(по 15 хв. виступ):   Проблема розуміння і тлумачення сутності релігійних феноменів у філософії релігії та феноменології релігії (сакральне, міф, містичний досвід, ритуал, символ та ін.).

1. Banek Kazimierz, dr hab., prof  UJ, Dyrektor Instytutu Religioznawstwa Uniwersytetu Jagiellońskiego  (Kraków, Polska)

«Symbol w religii»

2. Филипович Людмила Олександрівна, доктор філософських наук, професор, Зав.відділом історії релігії і практичного релігієзнавства Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди  НАНУ

“Змістовне визначення “національного релігійного досвіду” в сучасному релігієзнавчому дискурсі”.

3. Возняк Володимир Степанович, кандидат філософських наук, доцент, професор кафедри філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

«Тлумачення природи символа у феноменології»

4. Здіорук Сергій Іванович, завідувач відділу гуманітарної політики Національного Інституту стратегічних досліджень, кандидат філософських наук, доцент, Заслужений діяч науки і техніки України

«Десакралізація феномену віри»

5. Гнатюк Ярослав Степанович, кандидат філософських наук, професор кафедри філософії ПрНУ ім. В. Стефаника

«Інтерпретація історії із перспективи філософії та соціології релігії»

6. Pełka Leonard, dr n. hum., emerytowany nauczyciel akademicki

«Neopogaństwo słowiańskie jako fenomen religii»

7. Кулагіна Ганна Михайлівна, кандидат філософських наук, ст. науковий співробітник Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ

«Інтерпретаційне поле поняття духовного досвіду»

8. Гаврилюк Тетяна Вікторівна, кандидат філософських наук, докторант філософського факультету, Київський національний  університет ім. Тараса Шевченка

«Священне в структурі релігійної свідомості: антропологічний аналіз»

9. Дичковська Галина Орестівна, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії ПрНУ ім. В. Стефаника

«Теократія: філософський аналіз феномену»

10 Гаюк Ірина Яківна, кандидат філософських наук, Львівська національна академія мистецтв

«Феноменологія особистості: релігійно-державні виміри»

11. Ковцуняк Світлана Іванівна, кандидат філософських наук, доцент кафедри релігієзнавства і теології  ПрНУ ім. В. Стефаника

«Релігійність і релігієзнавчий світогляд: до проблеми співіснування понять»

12. Возняк Ореста Тарасівна, асистент кафедри релігієзнаства і теології ПрНУ ім. В. Стефаника

«Роль феноменологічного підходу в розумінні молитви»

13 РедколісОлександр Миколайович, аспірант відділу гуманітарної політики Національного Інституту стратегічних досліджень

«Феномен ціннісних орієнтацій у  постмодерному суспільстві»

15.00 – 16.00

Підсумкова сесія.

Висновки, домовленості, проекти на майбутнє.

доктор философских наук,

профессор Академии труда и социальных отношений (г. Москва),

ответственный секретарь редколлегии журнала «Религиоведение»,

научный руководитель и координатор проектов «Религиоведение. Энциклопедический словарь» и «Энциклопедия религий»

ФИЛОСОФИЯ РЕЛИГИИ ОТ Ф. НИЦШЕ ДО А. БЕРГСОНА

д. філос. н., доцент,

завідувач кафедрою суспільних наук Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі м. Київ.

Методологія лінгвістичного релігієзнавства: між феноменологією та структуралізмом

к. філос. н.,

старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ

ІНТЕРПРЕТАЦІЙНЕ ПОЛЕ ПОНЯТТЯ ДУХОВНОГО ДОСВІДУ

Анотація виступу на міжнародній науковій конференції “Філософія релігії і феноменологія релігії: демаркація предметних полів”, що відбудеться 13-15 грудня 2010р. в м. Івано-Франківськ, була люб,язно надана Кулагіною Г.М. для публікації на нашому ресурсі. Авторство повністю належить Кулагіній Г.М. При використанні слід робити посилання. 

З точки зору методології в історії філософії можна виокремити чотири головні парадигми, у межах яких досліджується проблема досвіду, а саме: когітальну, прагматичну, феноменологічну, релігійну. Кожна парадигма по-своєму вирішує проблему типології досвіду, вибудовує ієрархію його форм. На відміну від прагматичної та феноменологічної парадигм, які не вбачають принципової відмінності між духовним і предметно-практичним досвідами, когітальна і релігійна парадигми визнають присутню цим формам якісну специфіку, однак змістовне наповнення поняття «духовний досвід» у них суттєво відрізняється.

…

Релігійний досвід – це стан психіки, у якому людина усвідомлює себе такою, що перебуває у контакті з надприродною істотою чи з чимось могутнім, відчуває свою приналежність до іншого буття, до замежової повсякденному світу реальності. Володіння інтенсивним релігійним досвідом виступає основою харизми релігійних лідерів. Разом з тим, екстремальна релігійна активність, що постає наслідком пережитого особистістю інтенсивного релігійного досвіду, формує у середовищі релігійних консерваторів сторожке ставлення до сильних і нестандартних проявів релігійного досвіду (приміром, до юродивих). Пережитий людиною релігійний досвід може інтерпретуватись особистістю й оточенням або як індивідуально значущий (такий, що наданий Вищим для духовного перетворення, зростання особистості), або як суспільно значущий – як одкровення для „обраних”, окремого народу чи всього людства. У релігієзнавстві початок вивчення релігійного досвіду покладено У. Джемсом і є важливою галуззю психології релігії. У релігійному досвіді сполучаються два компоненти – когнітивний і афективний. Когнітивний компонент фіксує безпосередньо отримане у релігійному досвіді знання, яке може бути знанням про зовнішній світ (про Бога, рай, людей тощо) або знанням про внутрішній досвід носія досвіду (про минуле життя, атман тощо). Зміст такого знання залежить від віроповчальних, релігійно-міфологічних, етичних, естетичних, лінгвістичних та низки інших особливостей тієї культурної традиції, до якої належить носій релігійного досвіду, а також від індивідуальних інтелектуальних якостей особистості. Особливості культурної традиції визначають представлені у релігійному досвіді образи божества чи картини іншого буття, зміст отриманого припису тощо. До спільних для всіх релігій ознак когнітивного компоненту релігійного досвіду відносяться усвідомлення абсолютної значущості і цінності сприйнятих смислів, їх сакральної природи і сотеріологічної спрямованості. Отримане у релігійному досвіді знання, як правило, розуміється як Одкровення. Згідно з визнаннями людей, що пережили релігійний досвід, докладне відтворення його когнітивного змісту надто ускладнено, оскільки отримане знання важко майже зовсім не піддається вербалізації. У таких випадках засобами вираження релігійного досвіду можуть поставати графічні символи (приміром, мандала), звуки, зображення (прим., ікони), музика, поведінкові акти (прим., сміх) та інші форми передання смислів. Афективний компонент релігійного досвіду – це сукупність пережитих у ньому емоцій. На рівні чуттєвого сприйняття релігійний досвід може надаватися у візуальній формі (прим., видіння божества), тактильній (доторкнутися до Длані Господа), слуховій („Глас Небесний”, „спів ангельський”), одористичній (приміром, запах сірки – ознака присутності породженого пеклом: „ісчадія (виплодку) ада”), смаковій (смак амброзії як „їжі Богів”). За способом виникнення релігійний досвід може бути спонтанним та штучно викликаним. У першому випадку він виникає без спеціальних зусиль людини під впливом певних сильних зовнішніх чинників (розкішності природних ландшафтів, загрози для життя тощо) або без них – у стані сну, хвороби і т.ін. При штучному продукуванні релігійний досвід викликається особливими способами психологічного чи культового характеру – напруженою молитовною практикою, медитацією, ритуальними танцями, музикою, іншими релігійними психотехніками. За наших часів релігійний досвід залишається розповсюдженим феноменом не лише традиційних суспільств, а й сучасної західної культури. Так, опитування, проведені у 1970-х рр.. американським дослідником Р.Уітноу, виявили, що 50% мешканців Сан-Франциска ствердно відповідають на питання про те, „чи відчували вони колись у щільному контакті з чимось священним”. Релігійний досвід слугував багатим джерелом розвитку не лише релігії, а й інших сторін культури – образотворчого мистецтва, поезії, музики та інших.

Релігія підтверджує себе через релігійний досвід та існує у формах, властивому людському буттю. Категорії людського існування, що визначають спосіб буття індивіда (modus essendi hominis), передаються релігійному досвіду і визначають спосіб буття „земної” релігії. Якщо розрізняти дух, душу, тіло людини, то в релігійному досвіді можна віднайти цей потрійний склад, а саме: внутрішню „силу”, психічне „середовище” і зовнішнє включення до світу речей. Даремно протиставляти індивідуальній суб’єктивній сутності вчення про „колективне несвідоме”. Колективними, тобто спільними, можуть бути змісти і предмети, але душевні стани не можуть бути колективними. Не видається справедливим ототожнювати паралельність, одночасність, взаємовплив і схожість переживань з психічним зрощенням людей через їх несвідоме до єдиної, суцільної, кінцевої душевної субстанції. Співіснування, спільність, спілкування, подоба, які здійснюються на спільній території не заперечують душевної суб’єктивності людини, її індивідуальності і душевної самотності. Відповідно до цього, релігійний досвід окреслюється як суб’єктивний.

Крім суб’єктивності, релігійному досвіду властиві такі риси: духовність, релігійна автономія, релігійна гетерономія, прийняття серцем, предметність, акт віри, безпосередність, утаємниченість, релігійний сумнів, релігійне очищення, особовість, дарування Церквою, релігійна цілісність, релігійна щирість, прилучення до світла, влада духу, молитовність, сумирність, єднання. Через релігійний досвід з’ясовуються також релігійний сенс непристойності, гріха та страждання, неправди та зради. Водночас існують трагічні проблеми релігійного досвіду, що уможливлює казати про його виродження.

Сутність духовної трагедії полягає у тому, що у земному житті людини з’являється невирішене, нездоланне ускладнення, причиною якого є не лише особисті властивості індивіда, а власне об’єктивне існування речей. Духовна трагедія закладена в об’єктивному існуванні речей; у головних засадах буття, природи, що, подеколи, обтяжують або принижують дух; у невідповідності цілей і засобів; у неузгодженості належного і неминучого; у нездоланності неприйнятного; у праведному сприйнятті нездійсненного завдання; у перешкоді, що звинувачує невинного героя; у невиліковному стражданні від незмінних умов людського життя; у стражданнях безневинного за провину винних; у зіткненні Духа з чужою непристойністю та засліпленістю; у нарузі натовпу над генієм; у вимушеній відмові від праведності в ім’я релігійного покликання. Трагічна ситуація складається всюди, де духовна людина страждає від об’єктивно нездоланного конфлікту та несе у житті наслідки цієї невирішеності.

На думку Івана Олександровича Ільїна, існує три головні трагедії, з якими зіштовхується людина на своєму релігійному шляху. Перша й головна з них полягає у неможливості злиття людини з Богом у земному житті. Друга «трагедія» релігійного досвіду полягає у гедоністичних настроях тіла і нерозумному свавіллі душі. Третя трагічна, через свою нездоланність, життєва ситуація має чинником «дискретний», тобто «множинно-розділовий» спосіб існування людини. Йдеться про закон життя, який окреслюється наступною формулою: «Ти – це не я, а я – не ти», тобто чужий голод мене не мучить, чужий сон мене не зцілює, чужий біль мені не болить. Люди існують у спільних просторі та світі речей, але у них відсутні однакові переживання й одне тіло. Протягом життя кожна особа залишається суб’єктивною, особливою, індивідуальною і самотньою. Це можна висловити й таким чином: людина – передусім інстинктивна істота. Інстинкт в ній має центробіжну силу (індивід корисливий, егоїстичний, дбає про свої потреби і шукає засоби їх задоволення). Жодні спілкування, виховання, солідаризація, організація не відмінять цього головного способу буття (modus essendi hominis). Моральна і релігійна культури можуть допомогти людині усвідомити це, сформувати здатність і вміння практично не керуватися лише самими інстинктивними потягами. Проте власне форма нашого існування від цього не зміниться. Таке становище має наслідком трагічні ситуації, на які людина приречена зважати допоки існує людство.

В останні десятиліття соціально-філософське знання зазнає трансформацій, що пов’язані із вторгненням у нього соціально-антропологічної проблематики. Внаслідок чого суттєво змінюється оцінка ролі людських переживань, відкриваються нові евристичні можливості аналізу духовного досвіду.

к.філос.н., докторант філософського факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

Священне в структурі релігійної свідомості: антропологічний аналіз.

Проблема синтезу теологічного та філософського підходів у феноменології релігії.

д.філосн.н., проф.

Зав. кафедри релігієзнавства і теології філософського факультету  Прикарпатського  національного університету імені В.Стефаника

Феномен релігії: діалектика взаємин теології, релігієзнавства і філософії релігії

к. філос.н., доцент,

доцент кафедри філософії та політології, Національний університет державної податкової служби України (м. Ірпінь).

Феноменологічне споглядання в сучасній католицькій та православній теології (Г.У. фон Бальтазар, Ж.-Л. Маріон, Й. Ратцингер, Г. Флоровський, Дж. Бер, Дж. Брек, І. Манусакіс)

Анотація виступу на міжнародній науковій конференції “Філософія релігії і феноменологія релігії: демаркація предметних полів”, що відбудеться 13-15 грудня 2010р. в м. Івано-Франківськ, була люб,язно надана Чорноморцем Ю.П. для публікації на нашому ресурсі. Авторство повністю належить Чорноморцю Ю.П.  При використанні слід робити посилання. 

Анотація виступу

Сучасна католицька теологія суттєво залежить від філософської феноменології. Папа Іоанна Павло II як неотоміст люблінської школи широко використовував феноменологію. Значний вплив феноменологія справила на богословський метод Карла Ранера. Найвидатнійший католицький теолог сучасності Жан-Люк Маріон взагалі є професійним феноменологом як філософ. Богословський метод споглядання Бенедикта XVI та Ганса Урса фон Бальтазара є оригінальним різновидом феноменологічної методики.

Як відомо, рання феноменологія Гусерля була ближчою до об’єктивного ідеалізму, але потім стала фактично суб’єктивно-ідеалістичною. Сучасна феноменологія вже є дійсно постідеалістичною. Католицькі теологи, які використовують феноменологічний метод у власній теології, використовують різні можливості, які надає феноменологія. Папа Іоанн Павло II був близьким до ранньої феноменології – так само як Р. Інгарден та М. Шелер. Карл Ранер близький до суб’єктивно-ідеалістичної феноменології пізнього Гусерля. Ж.-Л. Маріон, Бенедикт XVI та Г.У. фон Бальтазар є близькими до постідеалістичної феноменології.

Аналогічні процеси можна спостерігати в сучасній православній теології. Г. Флоровський в своєму богословському методі близький до раннього Гусерля, Дж. Бер та Дж. Брек – до пізнього Гусерля. Й. Манісакіс використовує постідеалістичну феноменологію.

Використання феноменології в сучасному богослов’ї ставить перед релігієзнавством два нові завдання. По-перше, необхідно уважно вивчити досвід використання феноменології в сучасному католицькому та православному богослов’ї, виявивши та дослідивши специфіку методу у кожного із названих вище видатних теологів. По-друге, необхідно відкрити нові горизонти для феноменології релігії. Класична феноменологія релігії повинна змінитися новою феноменологією релігії. Старий категоріальний апарат феноменології релігії, починаючи із дихотомії «священне»-«профанне», є явно метафізичним. В сучасній постметафізичній ситуації необхідно відкрити нові горизонти для феноменології релігії, взявши до уваги досягнення Ж.-Л. Маріона («Бог без буття»), Г.У. фон Бальтазара («Споглядальна молитва» та його головний 15-ти томник), Й. Манусакіса («Бог після метафізики. Теологічна естетика»).

Таким чином, в недалекому майбутньому релігієзнавство матиме справу із новою феноменологією релігії, яка буде аналогічною до сучасної феноменологічної теології Маріона, Бальтазара, Манусакіса. Те, що теологія у використанні феноменологічного методу на сьогодні випередила релігієзнавство – немає нічого дивного. Теологія в цілому ряді моментів випередила сьогодні філософію взагалі, а тому і привернула увагу сучасних філософів (та феноменологів, зокрема).

А нова феноменологія релігії зможе стати основою для нової філософії релігії. Для такої філософії релігії центральними темами стануть проблеми дарованості чи самодостатності буття, потреби в трансцендентальній комунікації, «докази існування» Бога через феноменологію зору, слуху та дотику.

Таким чином, в постметафізичну епоху на релігієзнавство чекає оновлення традиційних його складових, і розмежування предметних полів філософії релігії та феноменології релігії буде зовсім іншим, ніж те, що його можна провести сьогодні. Між новими феноменологією релігії та філософією релігії і буде якась нова межа (новий спільний горизонт?), проведення якого – справа майбутнього.